В зелених лаврах, в синій світлотіні, У сяйві сонця й вишнях у цвіту, В огні троянд, у моря мерехтінні Побачить кожен може красоту. Але от слово провесна приснилось Мені сьогодні в світанковім сні — І як же втілилось? Як уявилась Весни предтеча сонному мені? Там бурий сніг, там сірий, там ще білий, Струмочки пробиваються між ним, Граки і галки край калюжі сіли Живитись, так би мовить, чорт зна чим. Блищить солома жовта поміж колій, І горобці розбризканим гуртком, Радіючи своїй немудрій долі, Ласують теплим кінським кізяком. Дим стелеться над самою землею, Печеним хлібом пахне відкілясь; У мішанині темній снігу й глею Доріжка вита вгору подалась. У кузні — молотків перекликання, І людський на подвір’ї перегук; Бруньки дерев застигли у чеканні; Із круком грає у повітрі крук. Вантажні захлинулися машини; Не вечір ще, та день мов пригаса; У мряці тане гелгання гусине… І все це, друзі, провесна й краса.