Ластівки на телеграфнім дроті… Чи не твій прообраз, майбуття: Ясністю окрилене життя З генієм людським в одному льоті! Димарі, що їх рожевий дим — З хмарами в братерському єднанні, І лани, й гаї благоуханні В електричнім колі світлянім. Послухняні велетні машини, Як слони, покірні малюкам, І струнка струна радіограм, Що з пташками у повітрі плине. Перемігши звіра й звірину, У прозорих цвітучи будовах, На землі нових Асканій-Нових Тирсу ми розсіємо шумну. Мускулів буяння безутомне Праці й свята межі перетне, І для тебе, племено земне, І зірки палатимуть, і домни. Розіллються ріками скрипки, Килимом простеляться метали… — Так мені й синкові щебетали На тугому дроті ластівки.