Бідна волошко, чому ти у житі, А не на клумбі волієш рости? Чом не схвильовано слухаєш ти, Як хлібороби кленуть працьовиті Квіти, що вміють так гарно цвісти? Дика у тебе, волошко, натура, Що не злама її людська культура, Бо ж не скорив тебе той садівник, Що дивогляди виводити звик, Що простуватих дивує сусідів Барвами різних чудесних гібридів! Бідна! Для вчених людей і в селян Ти непотрібний, шкідливий бур’ян, І зрозуміло, що є у них подум Рушить на тебе нещадним походом… Ну, а яка ж бо ти люба в вінку, Що обвиває голівку палку, Як ти хвилюєш, засушена в книзі, Очі, смертельній не віддані кризі, Як ти, поставлена в світлий кришталь, Будиш у серці і радість, і жаль! Чом же, ласкава така і красива, Квітко нещасна, ти житу шкідлива?