Я люблю, когда в доме есть дети И когда по ночам они плачут… И. Анненский Огорнула темрява кімнату, Спать давно уже пора дитині… І лунає враз лукаве: «Тату!» — Сміх тоненький котиться в хатині. — Розгулявся! — сердиться нещиро Мати, нахилившись до малого. Батько закликає їх до миру І заснуть наказує їм строго. А малий нове щось витіває, Не дає спокою і сестриці, Сміхом і вона відповідає, Хоч батьків же слухати годиться! Білий місяць, чорним перевитий, Хмари за вікном у небі в’ються… Я люблю, коли є в домі діти І коли вночі вони сміються.