Мохнатий джміль із будяків червоних Спиває мед. Як соковито й повно Гуде і стелеться понад землею Ясного полудня віолончель! Спочинь! На заступ вірний обіпрись І слухай, і дивись, і не дивуйся. Це ж сам ти вколо зеленню розлився, Огудинням прослався по землі, Це ти гудеш роями бджіл брунатних, На ясенових гілках сидячи, Ти по житах літаєш тонким пилом, Запліднюючи теплі колоски, — І твориш ти з людьми і для людей Нові міста, ти арки ажурові Над синіми проваллями будуєш! Заснули води і човни на водах, Висять рої, як кетяги пахучі, І навіть сонце, мов достиглий плід, Здається непорушним… Тільки ти Не дався чарам півдня й супокою, Бо, як сестра, схилилась над тобою Невтомна подруга, сувора творчість.