По полях ми з Вишнею бродили Восени, шукаючи зайців, І бур’ян пожовклий, посивілий Під ногами срібно хрупотів. Скільки доброти було в обличчі, Скільки мудрості в очах було, Як дивився приятелю в вічі Любий наш Михайлович Павло! Ну, а вмів же бути і суворим, І безжальним бути Вишня міг, Як назустріч чорним поговорам Підіймав свій праведний батіг! Без гучних прожив він декламацій, — А в душі поезія цвіла! Друг людини, друг природи й праці, Грізний ворог нечисті і зла.