Коли пісні мойого краю Пливуть у рідних голосах, Мені здається, що збираю Цілющі трави я в лугах. В піснях і труд, і даль походу, І жаль, і усміх, і любов, І гнів великого народу, І за народ пролита кров. В піснях — дівоча світла туга І вільний помах косаря, В них юність виникає друга, Висока світиться зоря. Люблю пісні мойого краю, Та не спинюсь на тім лишень: З любов’ю вухо привертаю До братніх на землі пісень. Немає людності такої, Громади жодної нема, Яка б із давнини глухої Ішла по всесвіту німа. Багато голосів на світі, Як барв на поверхні земній, Та всі вони в єдине злиті У мрії людства віковій. Це — рук стискання працьовите, Це — серць братання у бою… Жагу пісень, в труді омитих, Люби, як брат сестру свою. У кожній мові, в кожнім слові Краси майбутнього шукай, Де в неохмареній любові Розквітне світу небокрай.