Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих, – рідна мова, Вишневих ніжних пелюстків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів, Життя духовного основа. Цареві блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її, як дух степів гарячу, І осліпити, й повести, На чорні торжища, незрячу. Хотіли вирвати язик, Хотіли ноги поламати, Топтали, під шалений крик, В`язнили, кидали за грати, Зробить калікою з калік Тебе хотіли, рідна мати. Ти вся порубана була, Як Федір у степу безрідний, І волочила два крила Під царських маршів тупіт грізний, – Але свій дух велично грізний Як житнє зерно берегла. Мужай, прекрасна наша мово, Серед прекрасних братніх мов, Живи, народу вільне слово Над прахом царських корогов, Цвіти над нами веселкова, – Як мир, як щастя, як любов!