Не жизни жаль с томительным дыханьем, Что жизнь и смерть?! А жаль того огня, Что просиял над целым мирозданьем, И в ночь идет, и плачет уходя. А. Фет Яким би був я йолопом жахливим, Коли б почав завидувати юним, Рум’янощоким та блискучооким, Коли б запав у жалюгідну заздрість До сильних, до здорових, до струнких, До молодих, які не без підстави Себе вважають владарями світу, До зміни, що прийшла тобі й мені, Не названий, далекий, добрий друже! Ні, ні! Була б стареча та бредня! Та жаль світанків тих, які лиш раз палали, Тих неповторних гроз, що в вічність одблищали, І перших трепетів у серці й на устах, І першої весни, що зникла, ніби птах Порою ранньою у сивому тумані. Жаль благодатних сліз по дорогій омані, Німої гіркоти, що молодечий вік Немов березовий оволожняла сік, Що з білої кори на землю краплі ронить… Жаль тих передчуттів, що никнуть і холонуть Од вітру першого, який торкнеться їх… Жаль просвітів між хмар, блакитних і легких, І льоту ластівки, що над землею мчиться, Грозу віщуючи, як синя блискавиця, І гаю млистого, що ніби обважнів Од щастя, од роси, од туги й солов’їв, Жаль темних поглядів, жаль білих рук дівочих, Жаль сну ранкового по тих безсонних ночах, Що теж були, як сон, як світла й тіней гра… Жаль лиха першого і першого добра, Жаль дружби на весь вік, що гасла за хвилину, Хвилинних усміхів, що пронесу до згину, І снігу, й снігурів, і злетів, і проваль… Жаль світу цілого — землі і неба жаль!