Я фіміаму не каджу колоді Золоченій, всередині пустій; Не простягну руки людині тій, Що обкрадає все святе, як злодій. Повіїній не уклонюся вроді, Що безсоромність — мов окраса їй; Кумир в кареті їде золотій, Та запрягти мене у неї годі. Я добре знаю: гордий дуб загине, Але хисткої не зламать тростини, Що хилить вітер, буря нагина. Але скажи, нащо здалась вона? За паличку чепурунові стати Чи порох із одежі вибивати.