Не багряницею, не злотом — Живою кров’ю він кипить, Тому його людським кіотам По віки вічні не вмістить. Рубіни уманських пожарів Поклали відзнак на чоло… Ах, як далеко Костомаров, Садок вишневий і село! Дороги рівної не знати — Зигзаги, хвилі, блискавки, Та завжди: хай горять магнати! Хай квітом квітнуть бідняки! Людина він! Не ждіть його там, Де ваші божества дрібні! Усім золоченим кіотам Він вирік несмертельне: ні!