Шлях без краю лежить… а над шляхом — імла, Шлях, камінням укритий, тернистий, І життя на той шлях вже мене посила. Чи дійду ж до кінця його чесний і чистий? Чи в знемозі впаду, притулюсь до землі І брехнею й неправдою вкриюсь. Чи дійду до мети з потом я на чолі І сльозами утіхи умиюсь? Як впаду і скажу, що не маю снаги, — Чи хто буде мене рятувати. Як почнуть кепкувать з мене злі вороги, — Чи хто буде і з них кепкувати? Чи я сам одиноко і сумно піду, І зневірюсь в меті, і заплачу. А чи друзів таки на шляху тім знайду І надію і в інших побачу?!