Я не можу тебе забуть, Хлопчику на фастівськім вокзалі! Хай поети встилають путь Снігом азалій. Хай із кубків золочених п’ють Настойку на ідеалі, — Я худу пам’ятаю грудь І очі запалі. Пам’ятаю: очі були Дві голодні чорні жаринки, Поїзди свистіли й гули, Спекулянтки сміялися дзвінко. Ти сказав мені: — Мати пішли… Скоро будуть… За дві хвилинки… — По обличчі твоєму повзли Сірі тваринки.