Імпровізація І знову години. Я лежу у високих сухих шуварах самоти. Я лежу в очах юнаків, що молодими померли, і в шпальтах старих пожовтілих журналів, і в прощаннях з давно прогуділих вагонів. Я лежу в шпиталях, у в’язницях, усюди, де сум. В серці дівчини, що підкладає міну під рейку, і між бровами юної матері, що ніжно-ніжно вперше торкає обличчя свого немовляти. В кінчиках пальців моїх біль клена, що зронює листя, в колінах моїх щастя закоханих хлопців, в ніздрях пах пралень, брудних ресторанів, троянд на роялі, між губами зневіра людини, що ліжка на світі не має. А ніч, мовчазний екзекутор, списує всю мою власність, списує всі мої сни, що за них я не міг заплатити. Завтра ранок розріже надвоє вікно. Завтра я кину собою по репанім бруку і буду збирати себе в холодних обличчях прохожих, шукатиму іскор себе, що їх я сьогодні розсипав.