Добра сестро птахів, дівчино без спогаду, щоночі дивишся крізь спів чужих каламуть, щоранку дивишся крізь вій золоту погоду, як у майстернях сердець приготовляють зиму. Завжди незнайома дівчино без сузір’я, усюди бачиш очей найсумніші пісні, так ясно бачиш, як орли мрію міряють і старим матерям з сердець виривають синів. Дівчино без дороги, мандрівнице без дому, захмарені болем наші полудні бліді. Що ж розкажеш про нас по мандруванні довгому, коли ввійдеш, одна, у свій опромінений дім?