Втомились плечі від незручних крил, таких, як на старих дереворитах. В куточках уст усмішка сибарита і на сандалях тротуарів пил. За те, що землю взяв за небосхил, земля забрала завеликі мита: єдина справжність миту вже закрита, і уявити літ немає сил. Та хоч привабив світ ночей гостинцем, хоч прикував тебе тягар речей, — залишишся ніяковим чужинцем: ясніють у очах знаки незмиті, і заважають крила, і пече сліпучий спогад першої блакиті.