1. Камінь не має вікон, він не має очей. Нашим безкровним віком тиша його тече. Він від місяця чужчий, ближчий, ніж далеч у снах. У звуків байдужій гущі німо питає нас. Б’ються об камінь марно тисячі смутків і щасть, — тільки линам та сарнам, дар середини дасть. 2. Часом з каменем сором: наука буття щемить. Мрієм його собором, часом, що вік, що мить. В купол глибінь полинув, до мнимих склепінь поплив спів — і немає. В глину, в попіл німіє, в пил.