Не сховаєш обличчя в речей тихих плесах, бо море його шумить. Безумна жертва піднесених весен не дасть відпочити на мить. Не сховаєш обличчя в безмовнім коханні, в притулках маленьких щасть, бо погляд вірний в жорстокому ранні тобі його справжність віддасть. Не сховаєш у пісні знак тисячоліття, безвинно пролиту кров: тож гордо, в сонці байдужого літа, носи свою чорну любов.