(З Еудженіо Монтале) Цього обличчя, ножиці, не тніть, єдиного, у пам’яті спустошеній. Заслуханого, чистого лиця не закленіть у безконечність млисту. Надходять холоди. Удари їх тверді. Тремтять акації поранені, підкошені і ронять шкаралущі цвіркунів у першу, свіжу ще, калюжу падолисту.