Він просить перед дзеркалом: “Прости!” І знову — стрімголов до книгозбірні: як в катакомбах, черепи примірні, лежать там сни, щоденники, листи. Чужим життям береться він брести, розкльовувати сторінки покірні, визбирувати з них слова добірні, — прообразом своє життя спасти. А як зневіжать образи невірні, кімнати знову клечає комірні своїми ж масками, — щоб знову їх нести в нові міста і на чужі мости. І знову входить в дзеркало несите, прощення знову у ньому просити.