Такого хліба треба б замісити, щоб в нім було і злетів, і покор, щоб був їдою хворим, їддю ситим, — та я ні пекар, ані прокурор. Для мене білий місяць зорі меле. Я із білків совиних піну б’ю. Та ще й тополі самогубний лемент до розчинів щонічних додаю. Та це не так. Моя пожива — час. Скавчання чорношкірої коханки. На вицвілому плющі — отченаш. Смердючі ночі та нудотні ранки. Та й це брехня! На свій насущний хліб я заробляю. Жезлом менажера корю ледачий чорношкірий хлів, бо ж так велить система-ненажера. А волю світу — бидлову, обидну — по віядуках мрії обійду та й тополину виявлю біду в неділю, після доброго обіду.