1 Сьогодні я поклав на долоню листок і подумав про тебе, Богдане Ігоре Антоничу: не було б затісно в листку, хрущем було б не страшно. Сьогодні я подумав про дні твої, Богдане Ігоре Антоничу: кімнати, де регочуть грамотні міщани, — а ти: на щоках рум’яність, немов від швидкого бігу, і так дуже хочеться досягнути чогось там … там … 2 Відображення свої ти дотиком дитинним лишав на живих свідках: на липі, на бджолі, на ласкавих лисицях. І вони казали тобі, хто ти. я знаю: ти був добрий, такий, як Божі свідки, такий, як ті, що їх мордують рибалки й дроворуби, такий, яких люблять діти, такий, як посли з Золотомор’я. 3 Сьогодні я почув, Богдане Ігоре Антоничу, як пританцювало до тебе чорне весілля — чорне весілля в зелених сап’янцях — і взяло тебе у вир своїх пісень. Не було страшно — ні, бо ти мав друзів ласкаволистих, безмежнооких, — бо ти звав, як бути самотнім. Бо щоніч ти слухав таємні розмови доброзичливих Співучасників.