Треба більшої самоти, ніж та, що в чотирьох стінах: треба, щоб в собі ти назавжди впав на коліна. Так багато треба прощань з веснами, з ніжністю, з світом, щоб торкнути променів грань хоч раз льодовим своїм літом. І треба так довго йти в непростимо яснім промінні, і в пустинях німих самоти собі говорити тіні, і падати в тьми обрив, де овоч і ангел падав, щоб у тінях, що ти освятив, зацвіла промениста зрада.