1. Цю синю тугу хтось невміло назвав кімнатою, де ми одні. Вимовляю невидні птáхи, і вони пестять летом невідоме. Відчуваю в кутку кімнати — чотирикутньої туги — абстракцію твого тіла. Добре, що ніч, добре, що ніч, бо не бачиш абсурдного арлекіна моєї душі, що вилетів піруетами, заблагав арабесками і зомлів перед тобою. 2. За вікном : казка. За вікном ходять монахині, фіолетно усміхаючись, під галузками, що носять чорні помаранчі. Лопотять балерини трепітних хотінь. Хочу чудотворними кінчиками пальців слухати мелодії мандолін у твоєму шаленому волоссі. 3. Усміхаюсь приховано : в останньому акті мого балету ти покохаєш мене.