Місяць кохати хоче, він пісню кличе щоночі, та заворожене ніччю в камінь його обличчя. Збуджений юнак снами, в злобі закляклій заплямив постелю мого весілля піною божевілля. День мій тепер — незрячий, мій син без матері плаче: єдиний-бо світ — шалений місяць, мій наречений. П’є він в гульні щонічній пісні мої люнатичні, і в темну постелю кличе камінь його обличчя.