Оцей наговорив багато хитрих слів, оставив тьму дарів, що я їх не просив : на погляд мій відвертий маску він надів, мов хутра на ебен богатої краси. Заразу жаху защепив у кров мені, гріха гарячку та хандри липкий намул, — не миготять уже боги в моїм вогні, я мушлю роздушив, бездушну вже й німу. Громаджу купи дум і сумнівів-жалів, як ягоди сухі, що нагромадив він : лякають день і ніч руїни кораблів, корони королів, птахи чужих провин. Відплив, як бог. А я на звідному піску злим хвилям прокричу його пісну мораль, та й полечу зі скелі в хвилі хлань жаску — хай зацілують біль макреля і кораль. І хай йому тоді, в ту божевільну мить, в таверні, де торги, гетери, ром і шум, папугою знаття свободи зверещить і випалить ущент проклятий, гордий ум.