В коконах ікон заклякли вікна, і в сукні всеношних сонні стегна. Різноколірові миті квітня в зóлоті старих мозаїк стигнуть. На безликий клен упали руки, замість спати в сплеті рук жиластих, у постелях кучерявокручих жити, і на близни ласку класти. Слів служниця ти і марив жниця. Наче в нішах переполовілих, у твоїх безвітряних зіницях крила голубів закам’яніли. Сміху скалками уста б калічив, жмурами жури я б щоки клечав, — бо погідний день твого обличчя, як жахлива Божа порожнеча.