Колами спогади білі у сіті марив жаских. Заховані в чорному зіллі, в’ються вовчі стежки. Схрещуються на скронях сліди непрощенних ніг. На скам’янілих долонях бачиш далеч доріг. Хоч бурі обличчя зрили, бо ж риють обличчя брил, — у плечах твоїх похилих збережені стигми крил.