Відношень дивних я знавець тонкий — монаших шпетних змов у срібних горах і слів, що ти проговорила вчора, кладучи на полицю тарілки. Двозначний погляд, стримано палкий, твоя хода, увивиста і скора, навіяли якісь рядки з Тагора та дервішів-вітрів в’юнкі танки. Що за метафори! Мені пора б з Тагорами пустити їх на вітер, бо ігор цих не майстер я, а раб. Переді мною ж найтрудніша гра: так як плекати чи топтати квіти — усю тебе звичайно зрозуміти.