Раз пропала на степу В чумаків сокира, До одного всі взялись: «Ти та й ти, псявіро!..» Той їх годить, хаменить, Той їм розважає, Вже й клянеться на чім світ, Богом присягає… Ні! Не вірять! Аж чумак Против неба глянув: «Коли я сокиру взяв, Най я ляхом стану!..» «Стій, чумаче, не губи Ні душі, ні віри! Вірим-вірим! Ти не брав Нашої сокири!»