Нічка тиха, зорі світять, А мороз крепить; Циган сина до місяця Лицем становить. «Отак, сину мій Романе! Отак, дурню, стій Та з пазухи вийми руки, До місяця грій!..» Стоїть бідне циганятко, Холод каменить, А старий пішов до хати Людей туманить. Витуманив кусок сала, Хліба бохунець, Вийшов з хати та до сина — Син як камінець. «Ой місяцю! — циган каже. Жаль твої краси! Ти лиш світиш, а не грієш, Дармо хліб їси».