Україно-Україно,
Що ти за то дала,
Що старого Апостола
Гетьманом обрала? [2]
Україно-Україно,
Що ти заплатила,
Що до себе та Петрика [3]
Ти так прихилила?
Україно-Україно,
Що то з москалями,
Що посланці повертають
До тебе з дарами? [4]
І за ними Лизогуб нас,
Чарниш, Жураковський?
І чим же так прихилився
До них цар московський?
Не питайте, добрі люди,
Каже Україна:
Колись була в Московщині
Тяжкая година.
Колись була в Московщині
Тяжкая година:
Петро судив царевича, [5]
Судив свого сина.
І просився син Петровий
А Петриків тато,
І було там сенаторів
Багато-багато;
Але жоден не подумав
За нього обстати,
Не смів жоден проти кари
Голосу подати.
Їдна тілько Україна
За нього обстала,
Їдна тілько Україна
Голос свій подала.
І був гетьман в Петрополі,
Як Петрик вінчався, [6]
І до гетьмана старого
Петрик обізвався:
“Спасибі вам, добрі люди,
Що ви серце мали,
Що ви в кровлі мого батька
Рук не покаляли.
За то тепер і гетьмана
Я вам позволяю,
За то тепер і права вам
Давні повертаю!
І чого лиш буде треба,
Просіть, добрі люди,
Усе для вас я учиню,
Усе для вас буде!”
І подякував Апостол,
Назад повертає
Та й до царя, до Петрика,
Послів посилає,
Посилає до Петрика,
Просить милость мати:
Позволити поспільную
Старшину обрати.
Не перечить добрий Петрик,
Зараз позволяє.
Не чекає і Апостол,
Зараз обирає.
І Лизогуб став обозним
І зараз до діла;
У судці пішов Кандиба [7]
І сотник Забіла [8];
В писарі пішов Турновський, [9]
Панич чи попович,
В осаули пан Лисенко [10]
І пан Мануйлович;
І поспільнії хорунжі —
Горленко-бунчужний, [11]
А в поспільнії бунчужні
Борозна [12] недужний.
І підняв на ноги гетьман
Слабу Україну
І ще чогось до Петрика
Іде в Московщину.
Аж там Петрик помирає, [13]
Ганна наступає, [14]
Вона ж уже Україну
Не так пригортає.
Вона тілько Апостола
В очі пригортає, [15]
А за очі тридцять тисяч
Людей вимагає. [16]
І піднялось тридцять тисяч
З полковником Танським, [17]
Пішлі, бідні, з України
В степи басурманські.
І піднялось тридцять тисяч,
Та усі чубаті,
Пішли в степи басурманські
Вали висипати.
І піднялось тридцять тисяч
Ще до сходу сонця,
Висипають вал від Дону
До самого Донця.
На другий рік тридцять тисяч
Свіжих посилає,
А торішніх тридцять тисяч
Назад повертає.
На третій рік із Польшею
Бійка розпочалась, [18]
Щоб від естів і від курів
Польща відцуралась; [19]
Бо любовник Ганнин Бірон [20]
Став її просити,
Щоби його у тих Курах
Князем ізробити.
І почалась тая бійка,
Військо знемагає…
Тоді гетьман запорожцям
Стиха промовляє:
“Покидайте, — каже, — хлопці,
Турецькі границі [21]
Та давнього собі місця
Просіть у цариці…”
І просяться у цариці,
Цариця приймає
І булаву, бунчук, пернач,
Хоруг посилає.
І каже їм, запорожцям,
На вражую кару,
Заселити два Кодаки [22]
І річку Самару. [23]
А тим часом в Білій Церкві
Каже присягнути
Та у Польшу з отаманом
На час завернути.
І пігнались запорожці
З Білецьким Іваном, [24]
Здибалися з Лизогубом
Та із Галаганом;
Здибалися, полетіли,
Назад поглядають —
Аж там уже Апостола
Козаки ховають. [25]
Аж там уже Апостола
Козаки ховають,
Аж там уже і укази
З Москви посилають,
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають… [26]
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають,
А другого півгетьмана
З Москви посилають.
_______________
[1] Апостол Павло — під цим іменем відомі два визначних діячі української козацької старшини кінця XVII — початку XVIII ст., миргородські полковники, батько та син гетьмана Данила Апостола (1654—1734), якому, власне, і присвячено поему С. Руданського і якого в поемі помилково названо Павлом.
[2] Що старого Апостола || Гетьманом обрала… — Д. Апостола обрано гетьманом Лівобережної України в 73-річному віці, 1 вересня 1727 р. Влада його була обмежена.
[3] Петрик — Петро II Олексійович (1715—1730) — російський імператор (1727—1730), онук Петра I, син страченого ним царевича Олексія.
[4] …Що посланці повертають || До тебе з дарами… – У грудні 1727 р. делегація української козацької старшини у складі ніжинського полкового судді Михайла Забіли, гадяцького полкового судді Мартина Стишевського, прилуцького сотника Григорія Стороженка та переяславського осавула Луки Васильєва їздила до Петербурга з подякою за скасування Малоросійської колегії і відновлення гетьманства. Петро II прихильно прийняв делегацію, обдарував її членів подарунками і разом з ними відпустив з Петербурга І. Черниша, В. Жураковського та Я. Лизогуба, яким було заборонено жити на Україні.
[5] Петро судив царевича… — Суд над царевичем Олексієм відбувся 1718 р. На суді були присутні гетьман І. Скоропадський і козацька старшина: генеральний бунчужний Я. Лизогуб, полковники П. Полуботок (чернігівський), А. Маркович (лубенський), М. Милорадович (гадяцький).
[6] І був гетьман в Петрополі, || Як Петрик вінчався… — Гетьман Д. Апостол був присутнім на коронуванні Петра II у 1728 р. разом з козацькою старшиною, полковниками, бунчужними товаришами і таємним радником Ф. Наумовим.
[7] Кандиба Андрій — генеральний суддя.
[8] Забіла Михайло — ніжинський полковий, згодом генеральний суддя.
[9] Турновський — генеральний писар.
[10] Лисенко Федір — генеральний осавул.
[11] Горленко Яким — генеральний хорунжий.
[12] Борозна Іван — генеральний бунчужний.
[13] Аж там Петрик помирає… — Петро II помер 30 січня 1730 р.
[14] Ганна наступає… — Після смерти Петра II російською імператрицею 9 травня 1730 р. стала небога Петра I, донька царя Івана Олексійовича Анна Іванівна (1693—1740), курляндська княгиня.
[15] Вона тілько Апостола || В очі пригортає… — Імператриця Анна Іванівна нагородила Д. Апостола орденом святого Олександра Невського, зробила його сина Петра лубенським полковником.
[16] …А за очі тридцять тисяч || Людей вимагає. — 1731 р. з ініціативи головнокомандуючого російською армією графа Мініха почалося спорудження оборонних валів і фортець від Дніпра до Дінця для забезпечення південних кордонів Російської імперії від татарських наскоків. До цих робіт залучалися українські козаки і селяни.
[17] Танський Антін — київський полковник.
[18] На третій рік із Польшею || Бійка розпочалась… — Після смерти короля Августа II Сильного (1670-1733), союзника Петра I у Північній війні (1700-1721), в Польщі почалась боротьба за владу між його сином Августом III і ставлеником Швеції Станіславом Лещинським. На прохання Августа III російський уряд надав Польщі військову допомогу. В складі російського війська брало участь 20 000 українських козаків під проводом Я. Лизогуба та прилуцького полковника Г. І Галагана (?—1748).
[19] …Щоб від естів і від курів || Польща відцуралась… — Йдеться про Курляндське герцогство, створене 1562 р. з столицею в місті Мітаві (нині Єлгава), яке перебувало у феодальній залежності від польського короля. З початку XVIII ст. почало підпадати під вплив Росії і 1795 р. було остаточно приєднане до Російської імперії.
[20] Бірон Е. (1690—1772) — фаворит Анна Іванівни, згодом старший підкоморій і правитель державних справ; 1737 р. обраний герцогом Курляндії.
[21] …Покидайте, — каже, — хлопці, || Турецькі границі… — Після зруйнування 25 травня 1709 р. Старої (Чортомлицької) Січі царськими військами частина запорожців перейшла на підвладну Кримському ханству територію і в пониззях Дніпра заснувала в Олешках (нині Цюрупинськ, Херсонської области) Олешківську Січ. Тут для життя запорожців склалися тяжкі умови, і 1714 р. козаки звернулися до царського уряду з проханням дозволити їм повернутися на батьківщину. Але царський уряд відмовив козакам. Незважаючи на відмову, козаки самовільно групами і поодинці поверталися на Україну. Прагнучи зміцнити південні кордони Росії в зв’язку з небезпекою татаро-турецьких нападів, царський уряд з ініціативи Д. Апостола 1734 р. дозволив їм повернутися до Росії, на Запоріжжя, де в березні 1734 р. за три-п’ять кілометрів від Старої, Чортомлицької, Січі (біля теперішнього села Покровського, Нікопольського району, Дніпропетровської области) вони заснували Нову Січ (1734—1775).
[22] Два Кодаки — тобто Старий Кодак (нині Старі Кодаки, село Дніпропетровського району, Дніпропетровської области) і Новий Кодак (Кодак, Кодаки), фортеця на правому березі Дніпра проти Кодацького порогу, в кінці XVIII ст. перейменована в село Старі Кайдаки. Тепер входить в межі міста Дніпропетровська.
[23] Самара — ліва притока Дніпра поблизу Дніпропетровська.
[24] Білецький (Білицький) Іван — кошовий отаман Олешківської Січі.
[25] …Аж там уже Апостола || Козаки ховають. — Д. Апостол помер 28 січня 1734 р. від апоплексії. Похований у Великих Сорочинцях, Миргородського району, Полтавської области у Покровській церкві, збудованій за його наказом 1732 р.
[26] …Лизогуба півгетьманом || Тілько обирають… — Після смерти Д. Апостола указом Анни Іванівни на Україні було встановлено тимчасовий уряд (Правління гетьманського уряду), який складався з призначених царським урядом російських чиновників та української козацької старшини (росіяни — князі Олексій Шаховськой та Андрій Баратинський, полковник Василь Гур’єв і запасний полковник Іван Синявін; українці — генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний суддя М. Забіла, підскарбій А. Маркович і запасний осавул Ф. Лисенко).
