Докучило підшивати Подертії сита, Пішов циган молотити За торбину жита. Пішов таки недалечко, — До свого сусіда… От молотить та й молотить Зрання до обіда. Перекинув, може, з копу, Хтів би й попоїсти, Та господар, як на збитки, Не дає і сісти. То наймита з ним поставить, А то сам молотить. Потягає бідний циган, Аж піт з нього котить. Перекинув копи зо дві. Ба, вже і смеркає. «Чи не годі з нас, панотче?» Сірома питає. І господар спочив добре Та й до нього каже: «Помолотим іще трохи, Заким сонце ляже». Знов молотить бідний циган, Аж піт з нього котить, Виглядає поза хату, Ба, вже й місяць сходить. Іскривився сіромаха, Спину нагинає. «Чи не годі з нас, панотче?» «Або що?» — питає. «Та щось,— каже, — не то світить Край ваших віконців!» «Як то, — каже, — не то світить?.. Та ж то братик сонців!» Коли братик — так і братик, Нічого чинити; Мусив бідний циганюга Всю ніч молотити. На другий день той із хати, А циган у хату. «А, здоровенькі, панотче! Чи не можна б плату?» «Можна, — каже, — чом не можна, Як не дати плати? Ходім, — каже, — до засіка, Будем насипати». Прийшов циган до засіка, Торбу підставляє. Пішов гарнець, пішов другий. «Чи годі?» — питає. «Насипайте іще!» — каже. Сипле той і п’ятий. Ба вже сипле і дев’ятий. «Чи не годі, брате?» «Ні, не годі!» Насипає Цілу мірку жита. Коли гляне — аж там торба До мішка пришита. Іскривився пан господар, Голову схиляє. «Чи не годі із вас, куме?» «Або що?» — питає. «А щось, — каже, — ваша торба Та підшита чорним…» «Підшитая?., насипайте!.. Та ж то братик торбин!»