Розказував циган раз За смерть свого сина: «Ще ніхто так не вмирав, Як моя дитина. Тілько-то вже смерть прийшла, А він на всю хату: «Тату! Тату! — закричав, — Люльки, — каже, — тату!» Приніс йому таки сам, А синок, небога, Тілько раз собі пакнув Та й пішов до Бога!»