Раз багаті хазяї Цигана приймали І тут йому, на біду, Та меду подали. Розсмакував бісів син Та все було ходить, Стане, шельма, під вікном Та й «меду» заводить. Що не гнали хазяї — Ні, не відігнати, Ото ж його до джмелів Здумали післати. Питається сам хазяй: «Хочеш меду, враже?» «Чом не хочу, тату мій, Хочу», — циган каже. «То візьми ж собі дупло З медом і пчолами». Циган його ухватив Руками й ногами. «А де ж, – каже, – то дупло?..» «Отам серед ліса. Тілько мухи не дрочи Та не згадуй біса!» Побіг циган, такий рад, Що мед буде їсти. Серед лісу стоїть дуб — Давай циган лізти. Ото лізе до дупла, Моститься, небога, А в дуплі джмелі, джмелі Гудуть, аж говорять. Тілько руку до дупла — Вони й забриніли І, як чорнеє рядно, Цигана обсіли. І шпигнув його їден: «Господь, – каже, – з вами!» Шпигнув другий: «Та піди ж До Божої мами!» Далі кілька вже ураз Цигана кусає — «Та підіть-бо до святих!» — Циган промовляє. Далі видить неборак, Що вже пухне й губа — «Тепер, — каже, — к чорту йдіть!» Та шелеп із дуба!