І світ, наче келія, тиха, глуха, холодна. Щілина-віконце. Вузенька смужечка світла. І час витікає. І роки один за одним Слизькими вужами втікають із цього світу. Монети повільно летять і вдаряють об камінь, Наповнивши серце розбитим органним дзвоном. Тримаєш відлуння важкими, як ртуть, руками. І тиша крізь пальці стікає на діл червоно.