А ти, перша, що віща, – то дам я тобі коня І жалкого меча, щоб на вільних твоїх дорогах Розтинала свій жаль, як химеру старого дня, І будила зорю перегуком дзвінкого рогу. А ти, друга, що вічна, – то дам я тобі свічу І смолу ще, і віхоть, щоб горе своє спалила, І ясним смолоскипом хрестила річки плачу, І у променях сонця зростила вогненні крила. А ти, третя, що вірна, – нічого тобі не дам, Ні багатства, ні влади, хіба що одного сина. А тоді повернусь звідусюди до тебе сам, Прохопившись слузі: та ж не третя вона, а єдина.