1 Сніги, як законники білі, Ідуть по нічній стежі. І профілі їх чужі. І губи їх сполотнілі. І слід їм нечутно стелять Примарища хуртовин. Ідуть усі як один До білих незримих келій. Від чорної брами ночі На таці несуть ключі. Під білі тяжкі плащі Ховають серця і очі. 2 Коли зима затяжна Зализує рани, наче Псисько старий, собачим Життя виглядає. Й одна З мертвої ночі рядна Світить у серця ранку, Гріє мене до ранку – Лямпа з твого вікна. 3 Вони зчудовані і сірі, Як давні мури Бернардин. Бо їм призначено по вірі Іти за нами. Та один Спинився просто коло мене Й поклав долоню на плече. Я в очі глянула. Пече Моє поранене рамено. Чого тобі? Я від ходи Швидкої трачу кров і силу. І сірі губи попросили: Я тінь твоя. Ходи. Ходи. 4 Зима. Офелія в саду. Служниця чорна. Діва біла. І доторкається до тіла Розквітла лілія в льоду. Як інкрустація скляна – Фата зі снігу. Очі сині. Різьбить прозорі вії іній. Зима. Офелія сумна.