Каравели відходять. Порожніють порти. Проминають вітрила. За вікнами осінь. Замітають вітри вернісажі. З картин Тихо сходять старці і ідуть собі босі У світи. А в світах – тільки сонми тривог І замети зі снігу й піску. І самотньо На трухлявому ґанку сидить собі Бог І латає вітрила. За сотнею сотню.