Той мавр, наче прянощ південний, Жаский і німотно ніжний. В нього тіло пругке і темне, І звірино якось безгрішне. В нього дико посвічує око, Коли з легким в суглобах хрустом Він ховає в кишеню глибоку З сотню білих мережаних хусток. Його кредо таке, вочевидь, не схоже На всі решта (бо в решти його немає). Він винюхує чорними ніздрями ложе. Він зачіпку на пімсту шукає. А тоді у системі стерео й моно Розірветься заласним і первісним риком. Як тобі не кохати його, Дездемоно?! Помолись, помолись божим ликам.