1 Поза тим, що його не зумієш назвати, Вміють трави рости по коліна, по серце. На листках перезрілої сивої м’яти – Вечорового коника скерцо. Заплітаєш себе в прохолодні косиці, Де стебло до стебла – як душа за душею. І встають дві зорі – дві сестри – дві черниці Понад вежею. Понад твоєю межею. 2 Ця вежа має літ зо триста Під сяйвом білого світила – Все, що лишилося від міста, В якому б я не заблудила, Не загубила того дому І стін просторої каплиці. Там дві сестри. І дві зірниці. Черниці. Три століття тому. 3 Люба сестро, стільки живеш, А чи бачила ти, чи знала Ту найвищу з-посеред веж, У яку ти себе сховала? І не має вона ні стін, Ні межі у лункім безмежжі. Лиш трава росте до колін. І до серця твоєї вежі.