Тільки й світла, що промінь крізь шпарку бійниці. Тільки й світу, що рівні до відчаю стіни. Ось і все, що лишилось від мудрої жриці – Висхла мумія, мертве восковане тіло. Западає в румовище храм. І нервово Палить згірклі цигарки старий єгиптолог. Віднайшлися ключі, і відкрила свій сховок Мертва квітка, чи жінка, прозора і гола. І немає месії: і – жодного змісту Повернути тепло у холодні долоні. Піднімається в небо тяжким аметистом Це світило нічне. І на білому фоні Мовчазної стіни розгортаються крила. І куйовдяться легко прозорі пір’їнки. Над чітким барельєфом застиглого тіла – Зачудований ангел прекрасної жінки.