Це простирадло – екран. Піднімаються тіні. Наші тіла досконалі у плетиві ліній Довгих зап’ясть, артистичних пальців, грудей. Свічка потріскує сонно. Вітер гуде. Це простирадло – сеанс ретроспекції. В ньому Кадри здригаються, наче у фільмі німому. Тільки один епізод обривається, де Сніг монотонний за білим екраном іде.