В недобрий час Зібрали в нас Оту державну думу: За тридцять днів Од тих послів Ми досить маєм глуму. Тут їх п’ятсот — Розкриють рот І слухать нас не хочуть. А от раніш — “Мовчи та диш!” Бувало, всі шепочуть. Де ті часи, Як голоси Начальство тільки мало, І як воно Само одно Усім порядкувало! Ніхто не знав Якихсь там прав, Корились мовчки долі; Тепер же — глянь — Усяка твань — Землі бажає й волі. Та ще коли б Єдиний хліб Вони бажали мати, То ще б нехай, А то ввесь край Хотять до рук прибрати. Якийсь Грицько Чи там Стецько Очухався од бійки — І вже кадет, А кабінет Не варт йому й копійки. От так би взяв Та й одчухрав Отих творців законів! Та от напасть: Тоді не дасть Європа мілійонів. Ні, хай їм кат! Без грошенят Не здавимо їх крику. Ми вчиним бій, Як граф Сергій Здобуде нам позику. І вже в той день Ми їм пісень Не будемо співати, А просто всіх За карк та в міх З високої палати.