Світла зірка та й за гору скрилась, Пишалась гарна квітка та й пожовкла, Співала пташка та й навіки змовкла. І в серці туга залишилась. І серцеві не можна не боліти, Дарма, що інші в небі зорі сяють, Що інші ще в гаю пташки співають І процвітають інші квіти. І будуть інші ще… Та серце знає, Що вже тебе, душе висока, чиста, Хороший квіте, зоре промениста, Найкраща пташко, більш немає. І довго ще, як серце піднесеться На крилах образів твоїх високо, Не раз блисне сльозою наше око І болю крик з грудей озветься. За що недоля наша невблаганно Кепкує так? За віщо постать мила Тієї, що життя й красу творила, У небуття пішла так рано?