Чи день минув, Чи день настав, І сонце світить ясно, Й вітрець дмухнув, Чи місяць сяв, Чи зорі в небі гасли, Поету все незгірше: Він зараз пише вірші. Чи він коха, Чи розлюбив, Чи знову закохався, Чи десь ґуля, Й багато пив, Чи, може, з ким подрався, Піїт папір вже лапа, Схопив перо і — дряпа! Бува, часом Живіт болить У бідного піїти, Він же разом Про мир строчить, Що стогне без просвіти: “Неправда всім панує”, Він складно так римує. От бідний люд Хліб заробля Роботою важкою, Працює вік, Щоб другі, бач, Не зналися з нудьгою, Працює так, що ледве дише, “Любіть народ!”— він в риму пише. От цілу ніч Він п’є, ґуля, Діставши десь-то гроші, Мота безліч, Все пропива, А вранці вже хороший Він зладив вірш: “Працюй, роби, На бій сміліш за правду йди!” Женивсь піїт, Забув весь світ, Узявши гарну жінку, Коли ж біда: Втекла вона Через яку годинку, “Вже іншого кохає баба!..”— Поет сатиру шкряба!..