Я мовчу До тихих затонів своєї душі прислухаюсь Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь Я смутний Я смутний Я смутний Бо щось душу стиска мов кошмар навісний Я веселий Бо в смутку є пелюст невмерлий Я не хочу буть листом осінньо-зотлілим Не хочу про зиму зітхать восени Хочу бути смілим І жду весни Хочу буть в парку і милій читати Верлена Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі Багнесь ноктюрнів Шопена Душу її зрозуміть Хочу заплющити очі тісніше тісніше Душу свою відчувати струнніше струнніше Я люблю Я люблю Я люблю Я мовчу І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь Що чую — я в душу до тебе віллю Я признаюсь.