А небо підкорити не вдається: воно сьогодні зорями сміється, а завтра в хмарах плаче без упину, у морі топлячи сльозу-краплину. Я прагнув з літака його пізнати чи зупинити у людських зіницях. Та вмить згадав, як проводжала мати і як чекала в зорях-таємницях. Я вдячний пам’яті за щирий спомин, за тихий образ матері моєї. А клаптик неба треба в кожнім домі, коли воно над отчою землею.