А сад заснув, немов погруз у сніг, під снігом тиша тишу вигріває. Та не спинився вічний колобіг: усе народжене – росте і визріває. У кожного своя нора дозріть, плоди наллютьоя, мед стече у соти. Мовчить земля, і не шелесне віть, та все росте і набирає соків. І ми ростем жаданням і добром, І завтра зросту нашого прибуде. Зима чарує сад морозним сном, а в снах щедріші і сади, і люди.