Від сяючих яблук так лунко у світі, стоїть моя пісня в катрановім літі. Стоїть, мов дівчатко, мов ягода з поля. Подумалось нині: така ж моя доля. Від яблунь і м’яти, від зір і криниці, від синіх волошок і голосу птиці. Від лету стрімкого – їй далеч відкрита, від щемного смутку, від радощів літа. Від гаю-розмаю, від лугу-роздолля. Така моя пісня, така моя доля.